Bogdan Burlaka, Senior Associate in Regulatory & Compliance, prepared an article for Auto24 news portal dedicated to the topic “Why is Car Recycling Still Unprofitable in Ukraine in 2022?”. Read the full article below or by the link (in Ukrainian).

Із серпня 2013 року в нашій державі діє Закон України “Про утилізацію транспортних засобів”. Даний закон легалізував діяльність підприємств з утилізації транспортних засобів, а також спробував створити систему утилізації транспортних засобів в Україні. Проте за більш ніж 8 років дії цього закону, ситуація з утилізацією транспортних засобів не покращилась, що свідчить про відсутність системи утилізації як такої.

Що відбувається з утилізацією транспортних засобів сьогодні та чи варто очікувати на зрушення у вирішенні законодавчих проблем в сфері утилізації транспортних засобів, розберемось в цій статті.

Які сучасні вимоги до утилізації транспортних засобів в Україні

Чинне профільне законодавство про утилізацію транспортних засобів складається з Закону України “Про утилізацію транспортних засобів”. Цей закон, як вже описувалось вище, в першу чергу, легалізував діяльність підприємств з утилізації транспортних засобів, а саме визначив вимоги до пунктів з приймання та розбирання транспортних засобів.

По-друге, законом надається можливість виробникам транспортних засобів (які здійснюють виробництво на території України) самостійно взяти на себе обов’язок утилізувати транспортні засоби власного виробництва через власні або вже існуючі сторонні пункти приймання та розбирання. Іноземні виробники, транспортні засоби яких імпортуються в Україну чи безпосередньо імпортери взяти на себе такий обов’язок не можуть.

По-третє, закон регламентує порядок та процедуру утилізації автомобіля його власником. За прийняття транспортного засобу на утилізацію, пунктам приймання заборонено стягувати з власника автомобіля плату за утилізацію. Проте через скасування в 2014 році обов’язкового екологічного податку (мали сплачувати виробники та імпортери транспортних засобів) та механізму компенсації з боку держави, зникла економічна привабливість для пунктів приймання та розбирання займатись цією діяльністю.

Попри всі існуючі в законі вимоги, ключовим є той факт, що утилізація транспортних засобів може відбуватися лише за бажанням самого власника. Закон не встановлює ні критеріїв до транспортних засобів, що підлягають утилізації, ані вимог коли такі транспортні засоби повинні бути утилізовані. Проте це не є проблемою. Проблемою є відсутність в чинному законодавстві України стимулюючих норм та вимог у формі податків, штрафів, заборон на експлуатацію тощо, які б змушували власників застарілих транспортних засобів віддавати останніх на утилізацію.

Як наслідок, на сьогодні маємо (1) лише 11 підприємств по всій Україні, які мають право приймати та розбирати транспортні засоби (до 2018 року таких підприємств було 298) та (2) не більше ніж 200 утилізованих автомобілів в 2013-2020 роках (згідно з даними CASE Україна), при тому, що в Україні експлуатується більше 7 мільйонів транспортних засобів.

Такі цифри говорять лише про одне – утилізація транспортних засобів в Україні не вигідна бізнесу і не цікава українцям.

Як працює утилізація в країнах ЄС

Питання утилізації транспортних засобів в ЄС, головним чином, регулюються Директивою 2000/53/EC про транспортні засоби, що вийшли з експлуатації (end-of life vehicles) від 18.09.2021. На відміну від вітчизняного закону про утилізацію транспортних засобів, дана директива підходить до цього питання більш комплексно, зокрема через запровадження системи розширеної відповідальності виробника (СРВВ) транспортних засобів.

Згідно з даною директивою держави-члени ЄС зобов’язані здійснити наступні кроки:

забезпечити, щоб матеріали і компоненти транспортних засобів не містили свинцю, ртуті, кадмію або шестивалентного хрому (за винятком певних випадків);
забезпечити створення у себе необхідної системи та відповідних структур зі збору автомобілів, що вийшли з експлуатації та використаних запчастин, а також процедуру видачі сертифіката про знищення автомобіля для зняття його з обліку, і домогтися того, щоб виробники (виробники або безпосередні імпортери) покривали всю або більшу частину пов’язаних із цим витрат (елемент СРВВ);
домогтись того, щоб з 1 січня 2015 року коефіцієнт повторного використання та переробки компонентів та матеріалів, що містяться в одному транспортному засобі, що підлягає утилізації, становив 95 % від його маси (елемент СРВВ);
забезпечити положення, за якого автовиробники повинні застосовувати стандартне кодування деталей та матеріалів на автомобілях з метою зручності їх розпізнавання та подальшої утилізації (елемент СРВВ). Для цього було прийнято ще 2 додаткові нормативно-правові акти: (1) Директиву 2005/64/EC від 26.10.2005, яка вимагає, щоб виробник для отримання сертифікату затвердження типу свого транспортного засобу повинен додатково надати відповідному органу детальну технічну інформацію стосовно характеру матеріалів, використаних у конструкції транспортного засобу та його складових частинах, щоб відповідний орган міг оцінити можливість подальшої переробки та утилізації таких транспортних засобів; та (2) Рішення 2003/138/EC від 27.02.2003 з вимогами щодо маркування пластикових та гумових матеріалів автомобілів згідно з ISO 1043 та ISO 1629.

При цьому Директива 2000/53/EC, як і наш закон про утилізацію, не передбачає примусової утилізації транспортних засобів. Але для того, щоб викликати у власників інтерес до утилізації своїх автомобілів, держави-члени ЄС створюють передумови, за яких старі авто утримувати просто невигідно.

Серед стимулів до утилізації першим і досить популярним є обов’язковий технічний контроль. Якщо автомобіль його не пройде, то і їздити на такому транспорті вже не можна. Також чимало країн впроваджують (1) екологічний податок, розмір якого збільшується для власника транспортного засобу разом із віком автомобіля, (2) заборону на в’їзд в певні зони на автомобілях з дизельними двигунами, (3) програми, за яких держава доплачує власнику за утилізацію свого транспортного засобу у формі знижки на придбання нового автомобіля, (4) штрафи за відмову від утилізації автомобіля (штраф накладається, якщо власник просто покинув свій автомобіль посеред смуги, в лісі, або утилізував своє авто не через авторизовані пункти приймання та розбирання).

Саме тому в країнах ЄС власникам вигідніше передати свій автомобіль на утилізацію.

Чи зміняться правила утилізації в Україні

Наразі в Україні очікують на прийняття в цілому законопроекту 2207-1 “Про управління відходами”. Відповідно до статті 10 законопроекту, до виробників транспортних засобів застосовуватиметься вже раніше згадана система розширеної відповідальності виробника (СРВВ) яка встановлюється законами. На жаль, законопроект 2207-1 не передбачає змін до Закону України “Про утилізацію транспортних засобів”. Тому чи планується впровадити СРВВ транспортних засобів аналогічну до СРВВ Директиви 2000/53/EC, питання поки відкрите.

Що стосується методів стимулювання українців до передачі транспортних засобів на утилізацію, то не так давно в Держеконіспекції було озвучено своє бачення у вирішенні проблем утилізації автомобілів. Від так, було запропоновано звернути увагу саме на європейський досвід стимулювання утилізації через запровадження, зокрема, таких методів як:

доплати автовласникам при купівлі нового авто після належної утилізації старого;
стягнення утилізаційного збору після закінчення експлуатації автівки;
високі штрафи для тих, хто порушує норми утилізації авто;
розширена відповідальність виробника автомобілів, який має попіклуватися про подальше знешкодження відпрацьованого товару.

Проте на сьогодні така позиція ще не була конвертована в жодний проект нормативно-правового акту.

Проблема утилізації транспортних засобів в Україні сягає величезних масштабів. Діючий закон про утилізацію транспортних засобів не сприяє її вирішенню. Так само, на жаль, не вирішить цієї проблеми і прийняття Закону України “Про управління відходами”. Останній лише створить підґрунтя для можливих змін в законодавстві про затвердження конструкції транспортних засобів та їх утилізації через запровадження СРВВ.

Разом з тим, варто не забувати, що утилізація була і буде лишатись справою добровільною. Тому ключову роль у вирішенні проблем утилізації стане запровадження механізмів стимулювання утилізації, які допоможуть спрямувати власників до утилізації своїх автомобілів.

CASES